Вівторок, 18 серпня 2020 13:41

Вадим Дузік: «Хочу подякувати всім, із ким звела доля, за терпіння, за допомогу, за науку»

Дузик В. Н.

Дузик В. Н.
Директор з продажу експортної продукції, член правління Вадим Дузік на Крюківському вагонобудівному заводі працює 38 років. Пройшов усіма сходинками кар’єрної драбини, досвідчений топ-менеджер, ініціатор і активний учасник багатьох подій та найважливіших проєктів у діяльності компанії. Напередодні ювілейної дати в його житті ми поговорили про роботу, колектив, родину, захоплення. Про минуле і майбутнє.

Про становлення на заводі

У 1982 році я захистився в ДІІТі (Дніпропетровський інститут інженерів транспорту) на «відмінно» і за направленням приїхав на КВБЗ, мав працювати у відділі головного конструктора у Анатолія Швеця. Але на той час я вже мав сім’ю, дитину, вирішив, що треба починати з цеху. Вільне місце було у відділі технічного контролю, який очолював Анатолій Макаренко.

Це було моє перше місце роботи, плацдарм, щоб перейти в основне виробництво. Незабаром став старшим майстром монтажної дільниці візкового цеху. Працювали в три зміни. Потрапив до команди начальника цеху Володимира Шаляпіна, його заступників Юрія Бурганова, Андрія Філоненка, старших майстрів Миколи Акімова, Андрія Середи, майстра Усмана Валіуліна.

 Пройшов школу заступника директора з виробництва Золі Ісакова. Він був керівником вимогливим, але справедливим. Відповідав за виробництво, за план. Була команда начальників цехів - це такі відомі на заводі, авторитетні люди, як Тарас Баран, Дмитро Жорницький. Окрема сфера - спецвиробництво, «общемаш». Головний конструктор Євген Ленціус, начальники експериментального цеху Євген Ніссов, механоскладального - Микола Страшний, керівники виробництва Віктор Журавель, Михайло Лебідь та інші. Завод очолював генеральний директор Юрій Крюков.

Потім у моїй біографії була громадська робота на чолі молодіжної заводської організації. Ми затіяли житлове будівництво своїми силами - МЖК. Домовилися з Юрієм Михайловичем, що спробуємо «вибити» кошти на будівництво 9-поверхового житлового будинку. Фонди виділялися через Міністерство важкого і транспортного машинобудування. Нам вдалося отримати додаткове фінансування для заводу.

Умова така: спочатку будуємо житловий будинок для працівників підприємства із загальної черги, а вже другий для себе - молодих сімей, членів МЖК.

Ми їздили за досвідом організації роботи до Свердловська. А потім на нашому прикладі почали створювати МЖК на інших підприємствах. Наш штаб очолив майстер півскатно-механічного цеху Олександр Галіцин.

Потім я працював заступником начальника механоскладального цеху з виробництва. Доля звела ближче з Миколою Денисовичем Страшним, такими керівниками середньої ланки, як старший майстер Микола Поляков, майстер Олександр Сидоров. Мені багато дала школа загального машинобудування, яка відрізнялася від вагонобудування: велика номенклатура, не менша відповідальність.

У парткомі працював у команді з Віталієм Єрмаковим. А заводську профспілку тоді очолював Євген Хворост. Пригадую наші спільні проєкти з Георгієм Морозовим, який був заступником директора з побуту і соціального розвитку та своїм ентузіазмом заряджав усіх. Робота в громадських організаціях дала розуміння, що таке колектив заводу в цілому, допомогла усвідомити, що саме тут я хочу працювати далі.

Пам’ятаю Івана Митрофановича Приходька, коли в клубі проводили зустрічі ветеранів із молоддю. Щоб зараз не говорили, це була добра справа. Розповіді ветеранів допомагали молоді визначитися в житті.

Поруч зі мною в ті роки були грамотні, професійні люди, які підказували, наставляли і допомагали. Підприємство багато дало мені в житті. Хочу подякувати всім, із ким звела доля, за терпіння, за допомогу, за науку. Неможливо назвати всіх поіменно, але чітко розумію: без допомоги колег я б не став тим, ким є сьогодні.

Про роботу в складі комерційних служб

Далі був непростий період у житті підприємства, який настав з розпадом союзу. Ми вчилися самостійності: самі шукали партнерів, замовлення, постачальників. Я працював у торговій фірмі, службі закупівель і маркетингу.

У новий для заводу підрозділ - торгову фірму - були залучені кращі, найбільш досвідчені керівники: Віктор Манаєнков, Борис Коробка. А колишній голова профкому Євген Хворост на той час очолював службу закупівель і маркетингу. З ним працювалося цікаво і плідно. Потім він став комерційним директором, а я - директором із закупівель на чотири роки. Переймав досвід у Олександра Єрошевського, Миколи Денисенка.

Пишаюся, що моїми колегами були Віктор Воронович, Петро Соколов, Борис Писаренко, легенда виробництва Віктор Єрмоленко. Ці керівники багато зробили в період становлення заводу на новому етапі його історії.

Як сьогодні пам’ятаю, коли Кременчуцьке виробниче об’єднання вагонобудування очолив Володимир Приходько. Він був обраний генеральним директором в 1988 році в дусі того часу. І буквально увірвався в життя великого колективу зі своєю енергією, з величезним потенціалом організатора і керівника виробництва, з науковим і перспективним підходом.

023I4508 с Приходько

023I4508 с Приходько

Свого часу, коли ми зводили будинки МЖК, то зверталися до нього - тоді директора Всесоюзного науково-дослідного інституту вагонобудування, щоб дістати цемент. І він допоміг, хоча, можливо, цей цемент і самому інституту був потрібен.

На чолі торгової фірми

З 2003 року я очолював торгову фірму. Почалася епоха пасажирського вагонобудування, розширення номенклатури продукції, вихід на ринки ближнього і далекого зарубіжжя. Потрібно було працювати безпосередньо із залізницями незалежних держав. Потрібно було показати себе, довести, що ми здатні на багато що, аби домогтися поставки пасажирських вагонів у Казахстан, Таджикистан, Білорусь. Нам повірили, це дозволило виграти конкуренцію з Тверським вагонобудівним заводом і почати поставки як пасажирських, так і вантажних вагонів у Казахстан, Узбекистан, Туркменістан.

Серйозну роботу було проведено щодо виходу на ринок Ісламської Республіки Іран. Для залізниць Ірану було створено спеціальні моделі вантажних вагонів. Постачання продукції в цю країну, яка тривала 10 літ, у важкі кризові роки врятувала наше підприємство.

IMG 5897 иранцы

IMG 5897 иранцы

Важливими віхами стали поставки моторвагонного рухомого складу: електропоїздів, дизель-поїздів, поїздів метрополітену. Ескалатори КВБЗ ми продавали не тільки в Україні, а й на експорт.

Були й помилки, упущення - без цього в роботі ніяк. Важливо вчасно усвідомити їх, підправити курс і йти далі.

Окрема тема - колектив торгової фірми. Навантаження й відповідальність великі, вимоги високі. Не всім під силу, потрібні знання, досвід. Хочу сьогодні згадати свого заступника Юрія Приходька. Він пройшов школу виробництва в експериментальному, пресовому цехах, свого часу очолював виробництво товарів народного споживання. З таким послужним списком став знахідкою в колективі ТФ. Був дуже людяним - міг і пожартувати, і посварити, і підказати.

Працював і працюю з Павлом Приходьком. Наталія Вікторівна Приходько - постійний учасник виставок Інно-Транс в Берліні. Саме активний учасник, а не просто відвідувач. Так що моє життя досить тісно пов’язане з родиною Приходьків.

Новий напрям

Створити окрему службу з продажу експортної продукції підказало саме життя. Зовнішні ринки стають тісними. Внутрішній ринок розвивається повільно, це може сильно вдарити по економіці підприємства. Ще вчора ми поставляли 70-80% продукції на ринок РФ. Сьогодні цей напрям закрито. Тому необхідно намагатися вклинитися в суворі європейський і світовий ринки.

IMG 1240 казахи

IMG 1240 казахи

Нам потрібно освоювати нові продукти, стандарти, формувати інше ставлення до якості. І від командної роботи комерсантів, технічних, конструкторських та інших служб заводу безпосередньо залежить результат - чи станемо ми конкурентоспроможними, чи створимо продукт, який дозволить бути на ринку поряд із такими світовими виробниками пасажирського транспорту, як Бомбардьє, Сіменс, Альстом.

Серед сильних гравців у вантажному вагонобудуванні - Грінбрайєр, американська компанія, яка і в Європі сьогодні грає партію першої скрипки. У вантажному вагонобудуванні сильні позиції у Румунії, Польщі. Тому наш продукт повинен бути трохи кращим, трохи дешевшим, щоб можна було розраховувати на продаж.

Майбутнє нашого підприємства - в диверсифікації, тобто освоєнні нових видів продукції поряд із традиційними. Іншого шляху немає. Упевнений, що весь наш історичний досвід, технологія, колектив дозволять знайти партнерів, роботу, завантаження, взаємовигідне співробітництво.

023I2230-1 на заводе

023I2230-1 на заводе

Таке завдання поставлено, і маємо його виконати. Не хочу хвалитися, але дивіться: будь-яка нова президентська команда, прем’єри приїжджають до нас. Вони розуміють, що це підприємство на плаву, зберегло свою міць. Що акціонери вкладають кошти не в особисті проєкти, а в розвиток техніки і технології. При такому підході завжди є майбутнє.

Про сім’ю

Я приїхав до Крюкова і перші півроку жив у чоловічому гуртожитку біля моста. Потім із дружиною і донькою - в малосімейному гуртожитку по вулиці Східній, який у народі називали «дурдом».

Коли став старшим майстром, то доводилося працювати в першу зміну, ввечері намагатися трохи відпочивати, а потім ішов налагоджувати роботу третьої, нічної зміни, контролювати виконання плану. Одного разу я розповів Золі Абрамовичу, що навіть поспати пару годин в гуртожитку, де на 6 сімей загальна кухня, санвузол і нескінченний шум у коридорі, не виходить.

Тоді за його клопотанням нам дали кімнату в будинку біля моста, біля самої залізниці. У квартирі жили три сім’ї, проте у нас був величезний балкон як бонус. У будинку, зведеному після війни заводськими будівельниками, жили всі заводчани: робітники складального цеху, Євген Ніссов, який став начальником експериментального цеху, Борис Киршрот, який став директором електродного заводу, начальник механоскладального цеху Олександр Катасонов, його син Борис з дружиною Валентиною.

У цьому будинку в нашій родині народилася друга дитина - син. Я працював допізна. Сусіди допомагали дружині підняти дитячий візок, коли вона виходила по хліб. Жили дружно.

Потім уже, коли здали будинок МЖК, отримали окрему впорядковану квартиру на 4 поверсі.

Мій батько працював головним інженером, директором на Дніпродзержинському вагонобудівному заводі. У родині троє дітей. І було вирішено, що я спробую сам пробивати дорогу в житті. Можна було залишитися працювати на кафедрі ДІІТ, піти на завод до батька, але він був людиною правильного гарту і вважав, що чоловік має всього домогтися сам.

Він родом із села Солониці Галещинського району Полтавської області. Село спалили німці під час війни. Сім’я оселилася в Павлиші Кіровоградської області, батько вчився у школі, де директором працював Василь Сухомлинський. Жив у інтернаті. Закінчив залізничний технікум у Кременчуці, затим - ДІІТ. Згодом одружився, працював. Він зробив себе сам. І мною ніхто не опікувався, та й можливостей особливих не було. Усі так жили.

Вдячний батькам за те, що своїм прикладом допомогли мені побудувати життя. 18 серпня поточного року минуло 38 років, як я працюю на КВБЗ. Тобто мій день народження (16 серпня) і річниця влаштування на роботу на завод практично збігаються.

Своїх дітей ми з дружиною ростили і виховували самі, під боком не було дідусів чи бабусь. Але тоді люди жили дружно, якось веселіше. Не було такої злості, різкості, як сьогодні. Зараз син у Києві, працює, живе самостійно. Донька заміжня, живе у Кременчуці, має трьох дітей. Зідзвонюємося, зустрічаємося, але надмірно намагаюся їх не опікувати.

Я розумію, що кожне нове покоління - це інше покоління. Раніше нас дивувало, як це за кордоном батьки і діти живуть на повному фінансовому розрахунку, кожен платить сам за себе. У нас було все по-іншому. Всі разом, на парад сім’ями, з сусідами, з колективом. Застілля загальні, відпочинок у наметах у компанії друзів. У дворі, в під’їзді спільні посиденьки. Все, що в холодильнику, - на загальний стіл. Баян. Ніхто не боявся хуліганства, крадіжок.

Зрозуміло, що були випадки правопорушень, але здебільшого люди були відкритими. А зараз нас привчають до іншого життя. Не те, що вулицями, дворами, рідко хто збирається з сусідами. Складні стосунки в дитячих колективах. Все вимірюється грошима. З’являються черствість, хамство, агресивність. Раніше ми жили бідніше, але спокійніше й радісніше.

Про молодь

Молодь сьогодні інша. Це багато в чому залежить і від нас, старшого покоління. Треба виховувати трішки по-іншому. Хто прийшов на завод, повинні зрозуміти: поки стоїть труба і є прохідна, у вас буде робоче місце. Це не порожні слова. Авторитет треба заробляти важко і довго, втратити можна швидко.

Ми це бачимо, коли люди починають шукати легкі шляхи у житті і легкі гроші, вони втрачають фундамент, опору. Вони їдуть, збиваються зі шляху, просто пропадають.

А якщо працюють у команді, у колективі, то буде й віддача. Часом нелегко, часом доводиться заради роботи жертвувати особистим. Але це того варте.

Кожна людина думає і планує своє життя. Так само і в колективі підприємства без планування не обійтися. Завтрашнім днем, якщо хочете, потрібно управляти, передбачати його, направляти нашу енергію в потрібне русло.

Ми зобов’язані бачити талановитих молодих людей, які приходять, ліпити команду. Без молоді немає майбутнього. Вони - завтрашній день підприємства. Але їм у деяких питаннях важче, ніж нам. Сьогодні складно планувати майбутнє. Непросто купити або побудувати житло, отримати гідну освіту.

Я свого часу закінчив ДІІТ, потім завод мені допоміг закінчити Київський державний економічний університет, Академію народного господарства.

Про захоплення

Багато хто знає, що я колекціоную пивні кухлі. Ще зі студентських років почав. Ось вона, моя колекція, у шафах і на шафах у кабінеті. Привозив з відряджень із різних країн, друзі й колеги дарували. Мені вже ставити їх нікуди.

Часу вільного для захоплень мало. Живу зараз у приватному будинку. Іноді один-два рази на рік вибираюся на полювання. Не для того, щоб добути якусь тварину. Там уже склався свій колектив однодумців, які люблять побути на природі, поспілкуватися.

Люблю книги, не електронні, а традиційні, щоб можна було перегортати сторінки і чути, як вони шарудять.

Про вплив політики на економіку

Часті зміни уряду, керівництва УЗ, без сумніву, впливають на нашу роботу. Нерідко приходять нові люди, які не є фахівцями в галузі рейкового транспорту, машинобудування. І, на жаль, вони не мають того досвіду, професіоналізму, організаторських здібностей, як свого часу Георгій Кірпа, який вивів Укрзалізницю з кризи. Образно висловлюючись, запустив артерії залізниць, щоб серце країни запрацювало. А сьогоднішні «варяги», які приходять в управління УЗ, не залізничники, не промисловці. І це не кращим чином позначається на всій транспортній галузі, на транспортному машинобудуванні.

023i9223 с журналистами

023i9223 с журналистами

Ми бачимо, як зникають з економічної карти підприємства. Ще вчора вони гриміли, а сьогодні їх уже немає. Наприклад, «Азовзагальмаш», налічував 22 тисячі працівників, а сьогодні залишилося 40 чоловік. Ми бачимо, що відбувається з КрАЗом, з яким наш завод завжди мав ділові зв’язки.

Людей, у яких на першому місці справа, робота, стає все менше. Некомпетентність призводить до того, що ми сьогодні маємо падіння в усіх галузях. Всі ж розуміють: буде працювати залізниця, будуть перевозити вантажі, організм буде здоровий. Зараз усе зупинено, серце економіки не працює. Усе-таки сподіваюся, що здоровий глузд переможе. І КВБЗ зустріне своє друге 150-річчя з не меншими, ніж були, досягненнями.

Іще раз хочу подякувати багатьом заводчанам, колегам, членам наглядової ради і правління за науку, спільну працю, дружбу, взаємовиручку. Вдячний своїй родині за розуміння і підтримку.

Вітаю всіх вагонобудівників із Днем Незалежності України. Усім серцем бажаю нашому підприємству успішної роботи та процвітання.

Наглядова рада, правління, профспілковий комітет, колектив КВБЗ вітають Вадима Миколайовича Дузіка з ювілейною датою!

Ганна Кудіярова.

 

Прочитано 1140 разів